Головна » 2008 » Вересень » 1 » Невідомі сторінки історії сокальського педучилища::
Невідомі сторінки історії сокальського педучилища::
19:38
ВОЛОДИМИР ДЗІК народився 1920 року в селі Лучиці у родині селянина. Початкову освіту здобув у рідному селі, сьомий клас закінчив у Тартаківській школі. До 1939 року працював кравцем. У цьому ж році поступив у Сокальську педшколу, в якій навчався до 22 червня 1941-го. Був членом ОУН, добросовісно виконував усі доручення організації. Під час німецької окупації докінчив навчання у Львові. Короткий час працював учителем у селі Гумниськах Золочівського району. Пізніше навчався у Львові у Вищій торгівельній школі. У1944 році вступив у ряди Української Повстанської Армії, виконував обов'язки політвиховника. У1945 році перебував вдома, де його схопили кагебісти. Засудили на 10 років позбавлення волі. Ув'язнення відбував у Воркуті, опісля - заслання. Тут одружився з жінкою, яка теж була політв'язнем. Мали двох дітей і чотирьох онуків.
У рідне село повернувся в 1959 році. До пенсії працював завідуючим кравецькою майстернею, тому що колишнім політв'язням комуністична влада посади вчителя не давала. Після проголошення незалежності України Володимира Дзіка обрали головою Лучицького осередку КУНу, в який перейшли чимало членів Республіканської партії. 13 квітня 1996 року
В. Дзік помер. Все своє свідоме життя присвятив прищепленню молоді рис патріота України.
Записав Петрига Р.
Параскевія Мрочковська
ПАРАСКЕВІЯ МРОЧКОВСЬКА народилася 5 липня 1923 року в с. Поздимирі Сокальського повіту, де навчалася у початковій школі, а пізніше два роки - у місті Кристинополі (нині Червоноград). У1939-1941 роках - на першому та другому курсах Сокальського педучилища. Трудову діяльність розпочала в Кам'янко-Бузькому районі. У 1942 році перейшла працювати у Яструбицьку школу вчителькою молодших класів. 10 грудня 1944 року її арештували, спочатку завезли в Сокаль, а потім до Львова. У 1945 році засуджена військовим трибуналом до 10 років позбавлення волі.
Перебувала на Уралі, в містах Солікамську, Караганді, Кустанаї. Реабілітована 19 лютого 1993 року. Працювала прибиральницею і робітницею на будівництві школи в Поздимирі. В цьому селі проживає разом з родиною. Замужем не була.
Записав п. ГУК.
ГРИГОРІЙ КОЗАЧОК (зі с. Стенятина) у 1946 році був у Службі безпеки УПА на терені Сокальського району. Одного разу потрапив у руки Сокальського НКВД. Його допитували, бо хотіли знати, де знаходяться його друзі-партизани. Катували день і ніч Тоді він сказав, що покаже криївки, де вони переховуються у лісі. Йому повірили і повезли у Волицький ліс, на інших підводах їхали озброєні енкаведисти. Гриць пішов уперед, коли зайшов у густі зарослі - почав утікати, посипались кулі. Він впав, причаївся. Кагебісти подумали, що вбили його, але в гущавину лісу не пішли, боялись партизанів. Через деякий час Гриць встав і пішов у напрямку Польщі. Побачив воза, на якому висів піджак (його власник орав поле), з нього він взяв паспорт і подався до Львова. Там його арештувала львівська міліція. Він, як "поляк", сидів півроку у тюрмі на вул. Лонського.
Аж у 1947 році Ганна Тхір з Яструбич видала всіх, хто був вже заарештований, і серед них назвала правдиве ім'я Гриця Козачка. Те саме підтвердила Євгенія Лисай (псевдо "Чортеня") з с. Нестанич Радехівського району, яка була зв'язковою провідника Романа Мандрики ("Чорноморець", "Батько"). Вона розповіла все, що знала. На суді не була, слідчий сказав, що вона хвора. Згодом ця жінка стала дружиною енкаведиста і живе у Львові.
Суд засудив Григорія Козачка до розстрілу. Він просидів три місяці у камері смертників, а потім вищу міру покарання йому замінили на 25 років таборів.
Після виходу на волю Григорій Козачок повернувся до жінки у с. Лещатів, де і помер.
Головна 
