Теодозій Савка народився 29 травня 1903 року в селі Річиця на Угнівщині тодішнього Рава-Руського повіту в заможній багатодітній селянській сім'ї. Тепер територія, на якій розташоване село Річиця, знаходиться в складі Польщі.

Ім'я Теодозій—це складне слово старогрецького походження і перекладається українською мовою як Богдан (Теос в перекладі з грецької мови відповідає нашому Бог, а доз — це корінь грецького слова, яке відповідає нашому слову даний). Савка був охрещений одним іменем —Теодозієм, а не двома, як дехто вважає. Ім'я Теодозій фігурує у всіх його документах, але родичі і близькі йому люди, перекладаючи ім'я українською мовою, називали його Богданом. В зверненні до нього використовували ім'я Богдан не тільки в розмовній мові, а навіть у листуванні.

За походженням сім'я доктора Савки українська, але в їх корінні були німецькі і польські відгалуження. Його бабуся по батьківській лінії походила з німецького роду Тепфер, а бабуся по материнській лінії Марцеля — з пол ... Читати далі »

Місто Сокаль розташоване в північно-західній частині Львівської области. З півдня Сокальського району простягається низина з долинами рік Солокії, Рати і Бугу. Вона сполучається з низинами Жовківського району, які є її продовженням. Північна частина району підвищена. Тут проходить вижолоблений дощовими водами та струмками земний вал, на хребті якого розкинулись стенятинські та скомороські ліси.

Сокальщина, це колись княжа земля, яка має багате історичне минуле. Вперше про слов'янське плем'я бужан, яке осіло на лівому березі Бугу, згадується в літописі Нестора (1056—1136 рр.). В тих місцях проходив так званий „чорний шлях", по якому, залишаючи після себе руїни і згарища, набігали зі сходу орди кочовиків.

Протягом своєї історії Сокальщина, як і вся Західна Україна, зазнала великих руйнувань, а її населення — важкого соціяльного і національного гніту. Однак, незважаючи на те, народ свято зберігав і розвивав свої культурні традиції, виявляючи в художній творчості мрії і споді ... Читати далі »

Місто Сокаль розташоване в північно-західній частині Львівської области. З півдня Сокальського району простягається низина з долинами рік Солокії, Рати і Бугу. Вона сполучається з низинами Жовківського району, які є її продовженням. Північна частина району підвищена. Тут проходить вижолоблений дощовими водами та струмками земний вал, на хребті якого розкинулись стенятинські та скомороські ліси.

Сокальщина, це колись княжа земля, яка має багате історичне минуле. Вперше про слов'янське плем'я бужан, яке осіло на лівому березі Бугу, згадується в літописі Нестора (1056—1136 рр.). В тих місцях проходив так званий „чорний шлях", по якому, залишаючи після себе руїни і згарища, набігали зі сходу орди кочовиків.

Протягом своєї історії Сокальщина, як і вся Західна Україна, зазнала великих руйнувань, а її населення — важкого соціяльного і національного гніту. Однак, незважаючи на те, народ свято зберігав і розвивав свої культурні традиції, виявляючи в художній творчості мрії і споді ... Читати далі »

Про ніби "добровільне переселення українців" із земель Надбужанщини, переданих Москвою комуністичній Польщі, вже написано доволі багато. Автор цих рядків жив у час тієї переселенчої акції в Кристинополі, над Бугом, і з власних спостережень свідчить про терористичний характер тих заходів Москви і Варшави, здійснюваних військово-поліційними силами та за допомогою цивільних польських банд.

Як тільки в 1945 році розпочалася ця акція виселювання українців із сіл Равщини, Белзчини, Кристинопільщини й Сокальщини, тоді там зразу почали діятися дійсно несамовиті речі. Мешканців наших сіл тероризували наїзники щодня. Молоді, які ще не приєдналися до відділів УПА в тих районах, ховалися вдень у лісах і по полях, а вночі скрадалися, немов злодії, до рідних хат, якщо ті хати ще збереглися. Адже як тільки зійшло сонце, польські міліціонерські банди (інакше назвати їх таки справді годі) нападали на села під приводом "облав на бандерівців", а насправді для того, щоб наживитися майном наших люде ... Читати далі »

Мій незабутній Корчин! Село моє рідне — маленький клаптичок великої української землі, де я народився з подружжя Івана і Марії з Лебедевичів Шморгай у будинку ч. 13, яке мій тато постарався змінити на 17, бо таке число мало б бути щасливішим. І я був щасливий упродовж своїх дитячих і юнацьких років. Але те щастя урвалося на 17-ому році мойого життя, коли німецький жандарм спрямував цівку машинової пістолі в мої груди.

День 3-го червня 1944 року був кінцем мойого життя в Україні і початком скитання на чужині.

Моя мама, якої я вже більше не побачив живою, передала мені тоді молитвенник, який зберігаю до сьогодні. А в молитвеннику були заховані 300 німецьких марок.

Коли нас почали гнати на схід, у напрямі Виткова, моя сестричка наздігнала нашу колону і передала мені в хустці п'ять яєць і кусок хліба.

Коли ми почали наближатися до лісу, я оглянувся назад, побачив ще здалека свою маму й сестру і востаннє позирнув на потопаючий у зелені садів і городів мій прекрас ... Читати далі »

Сокальщина стала однією з найбільш національно свідомих і зорганізованих околиць нашої батьківщини щойно на кільканадцять літ перед другою світовою війною. До того часу її села були засмічені москвофільськими "обществами ім. Михаїла Качковського", а вину за такий стан треба приписати священикам "староруської орієнтації". Молодші, національно свідомі священики виповіли війну тій орієнтації, але добитись повної перемоги було досить тяжко. Орієнтація на Москву була так закорінена в деяких селах, що втрималась до тридцятих років нашого століття. В прикордонних селах Сокальщини ще в 1928 чи 1930 р. на виборах до варшавського сейму деякі виборці голосували за москвофілів.

Щойно з організуванням по селах читалень "Просвіти" і при наполегливій праці священиків і студентів, національна свідомість пробивалася в народні маси. Але, щоб ширити цю свідомість, студенти мусіли перше самі її набути. І тут поважну ролю відіграла школа.
Сокаль, як на свій розмір, мав досить багато шкіл. Була та ... Читати далі »

Вибух німецько-совєтської війни 22 червня 1941 року застав мене в Сокалі над Бугом, на самому кордоні загарбаних теренів двох конкуруючих із собою народожерних імперіялістів. Я був тоді наочним свідком панічної втечі більшовицько-енкаведівських вельмож та бундючного в'їзду самовпевнених у своїй перемозі на сході Европи німецьких "юберменшів". Була гарна соняшна неділя. Того дня пополудні ми, гурток вчорашніх "совєтських граждан", зійшлись в пошкодженому гарматнім обстрілом будинку Союзу Кооператив на нараду для обміркування становища та винесення рішень, що нам треба робити. Рішено насамперед зорганізувати народню міліцію для охорони маґазинів і об'єктів загального громадського значення від грабунків жадібних наживи елементів. Не менш важливою була справа організованого виступу українських господарів перед німецькою владою. До офіційної зустрічі з німецьким Ортскомендантом та його адьютантом прийшло в понеділок 23 червня в будинку міської ради. Ортскомендант висловив своє задоволення і ... Читати далі »

Сокальщина була одним із перших східньогалицьких повітів, зайнятих російськими військами, які прийшли до Сокаля 13-го серпня 1914 року. Вже кілька днів перед тим там було неспокійно, бо польська пропаґанда про "українську зраду" мала успіх у австрійських військових властей і вони, "ради безпеки", наказали арештувати "русофілів і російських аґентів ", при чому жертвами цих арештувань були також свідомі українці. Серед арештованих були священики: Григорій Грицик з Завишні , Ол . Лаврецький з Добрачина , Іван Плешкевич з Боратина , Щасний Раставецький з Сільця та деякі активніші селяни-москвофіли. Більшість із них відвезли до таборів у Талергофі , Ґмінді та ін. Шукали також за о. Олексою Грициком, катехитом учительського семінара у Сокалі, але тоді він перебував у свого тестя, о. Лаврівського в Болехівцях біля Дрогобича, звідки вернувся тільки після того, як росіяни вже були в Сокалі. 

Увійшовши у Сокаль під командою генерала Рузського , росіяни знищили залізничну станцію, міст на ... Читати далі »

ДЕРЖАВНА ГІМНАЗІЯ

Головною артерією міста Сокаля була Львівська вулиця, на якій —недалеко від величавої церкви св. Ап. Петра і Павла — стояв великий будинок державної гімназії, побудований ще за австрійського володіння 1911 року. Після польсько-української війни польська окупаційна влада перетворила цю школу на суто польську під назвою: „Державна гімназія ім. А. Мальчевського в Сокалі”.

Була це спершу гімназія нового клясичного типу, з польською мовою навчання, а згодом, у шкільному році 1925/26, додано ще й математично-природничий відділ. Учні мали право вибирати цей чи інший тип програми навчання. Для учнів української національности українська мова була обов’язковим предметом.

Число учнів доходило до 500, з того 75% були української національности, решту становили поляки, з дуже малим відсотком жидів. Гімназія не була вповні хлоп’ячою, тому що в деяких клясах було по 5-6 дівчат. Також не була вона коедукаційною у звичайному розумінні цього слова через малий відс ... Читати далі »

Протягом багатьох століть страшним лихом для українських земель були спустошливі турецько-татарські набіги. Події цих далеких часів знайшли своє відображення у численних народніх переказах, які по­бутували на Сокальщині . Скупі рядки архівних документів, літописів і хронік найчастіше повідомляють лише рік чергового ворожого нападу і описують заподіяну ним шкоду. Використовуючи леґенди і перекази, ми можемо значно повніше реконструювати цю минулу епоху. Проте безжальний час встиг знищити чимало цих дорогоцінних перлин народньої творчости . Лише незначна частина леґенд і переказів була записана і частково опублікована, а в наш час серед місцевого населення побутує тільки невелика їх кількість. 

У середньовіччі турецько-татарські набіги були настільки частими, що вороги робили їх добре второваними дорогами. У селі Перемислів був записаний переказ про Чорний шлях, яким татарські орди систематично робили набіги на наші землі. Беручи початок від Перекопу, він, тягнучись майже через вс ... Читати далі »