Теодозій Савка народився 29 травня 1903 року в селі Річиця на Угнівщині тодішнього Рава-Руського повіту в заможній багатодітній селянській сім'ї. Тепер територія, на якій розташоване село Річиця, знаходиться в складі Польщі.

Ім'я Теодозій—це складне слово старогрецького походження і перекладається українською мовою як Богдан (Теос в перекладі з грецької мови відповідає нашому Бог, а доз — це корінь грецького слова, яке відповідає нашому слову даний). Савка був охрещений одним іменем —Теодозієм, а не двома, як дехто вважає. Ім'я Теодозій фігурує у всіх його документах, але родичі і близькі йому люди, перекладаючи ім'я українською мовою, називали його Богданом. В зверненні до нього використовували ім'я Богдан не тільки в розмовній мові, а навіть у листуванні.

За походженням сім'я доктора Савки українська, але в їх корінні були німецькі і польські відгалуження. Його бабуся по батьківській лінії походила з німецького роду Тепфер, а бабуся по материнській лінії Марцеля — з пол ... Читати далі »

Місто Сокаль розташоване в північно-західній частині Львівської области. З півдня Сокальського району простягається низина з долинами рік Солокії, Рати і Бугу. Вона сполучається з низинами Жовківського району, які є її продовженням. Північна частина району підвищена. Тут проходить вижолоблений дощовими водами та струмками земний вал, на хребті якого розкинулись стенятинські та скомороські ліси.

Сокальщина, це колись княжа земля, яка має багате історичне минуле. Вперше про слов'янське плем'я бужан, яке осіло на лівому березі Бугу, згадується в літописі Нестора (1056—1136 рр.). В тих місцях проходив так званий „чорний шлях", по якому, залишаючи після себе руїни і згарища, набігали зі сходу орди кочовиків.

Протягом своєї історії Сокальщина, як і вся Західна Україна, зазнала великих руйнувань, а її населення — важкого соціяльного і національного гніту. Однак, незважаючи на те, народ свято зберігав і розвивав свої культурні традиції, виявляючи в художній творчості мрії і споді ... Читати далі »

Місто Сокаль розташоване в північно-західній частині Львівської области. З півдня Сокальського району простягається низина з долинами рік Солокії, Рати і Бугу. Вона сполучається з низинами Жовківського району, які є її продовженням. Північна частина району підвищена. Тут проходить вижолоблений дощовими водами та струмками земний вал, на хребті якого розкинулись стенятинські та скомороські ліси.

Сокальщина, це колись княжа земля, яка має багате історичне минуле. Вперше про слов'янське плем'я бужан, яке осіло на лівому березі Бугу, згадується в літописі Нестора (1056—1136 рр.). В тих місцях проходив так званий „чорний шлях", по якому, залишаючи після себе руїни і згарища, набігали зі сходу орди кочовиків.

Протягом своєї історії Сокальщина, як і вся Західна Україна, зазнала великих руйнувань, а її населення — важкого соціяльного і національного гніту. Однак, незважаючи на те, народ свято зберігав і розвивав свої культурні традиції, виявляючи в художній творчості мрії і споді ... Читати далі »

Про ніби "добровільне переселення українців" із земель Надбужанщини, переданих Москвою комуністичній Польщі, вже написано доволі багато. Автор цих рядків жив у час тієї переселенчої акції в Кристинополі, над Бугом, і з власних спостережень свідчить про терористичний характер тих заходів Москви і Варшави, здійснюваних військово-поліційними силами та за допомогою цивільних польських банд.

Як тільки в 1945 році розпочалася ця акція виселювання українців із сіл Равщини, Белзчини, Кристинопільщини й Сокальщини, тоді там зразу почали діятися дійсно несамовиті речі. Мешканців наших сіл тероризували наїзники щодня. Молоді, які ще не приєдналися до відділів УПА в тих районах, ховалися вдень у лісах і по полях, а вночі скрадалися, немов злодії, до рідних хат, якщо ті хати ще збереглися. Адже як тільки зійшло сонце, польські міліціонерські банди (інакше назвати їх таки справді годі) нападали на села під приводом "облав на бандерівців", а насправді для того, щоб наживитися майном наших люде ... Читати далі »

Мій незабутній Корчин! Село моє рідне — маленький клаптичок великої української землі, де я народився з подружжя Івана і Марії з Лебедевичів Шморгай у будинку ч. 13, яке мій тато постарався змінити на 17, бо таке число мало б бути щасливішим. І я був щасливий упродовж своїх дитячих і юнацьких років. Але те щастя урвалося на 17-ому році мойого життя, коли німецький жандарм спрямував цівку машинової пістолі в мої груди.

День 3-го червня 1944 року був кінцем мойого життя в Україні і початком скитання на чужині.

Моя мама, якої я вже більше не побачив живою, передала мені тоді молитвенник, який зберігаю до сьогодні. А в молитвеннику були заховані 300 німецьких марок.

Коли нас почали гнати на схід, у напрямі Виткова, моя сестричка наздігнала нашу колону і передала мені в хустці п'ять яєць і кусок хліба.

Коли ми почали наближатися до лісу, я оглянувся назад, побачив ще здалека свою маму й сестру і востаннє позирнув на потопаючий у зелені садів і городів мій прекрас ... Читати далі »