Початком жіночого організованого життя в Сокалі належить уважати комітети буфетів для сходин Товариства "Бесіда" (два рази тижнево) і для забав при кінці 19 і на початку 20 ст. Новий національний і суспільний дух вносять у 20 ст. вихованки Інституту для Дівчат в Перемишлі. Увагу на себе звертає Олена Фолис (Добош-Лотоцька) своєю незалежністю; вона приїжджає на забави без традиційної тоді опіки. Жінки, які почали організуватися, походили переважно зі свя-щеничих кіл та інтелігенції міста. Міщани та їхні діти зустрічалися окремо. Перші кроки в напрямі спільного життя зробила Марія Тріска-Олексин, а за нею пішли інші.
На одних сходинах Т-ва "Бесіда" Валерія Косоцька, сестра Уляни Кравченко, піддала думку і заохотила заснувати "Жіночу Громаду", що й сталося в листопаді 1910 р. Не було це легко, як згадує у своїх споминах Ольга Кашубинська, перша касирка товариства. Стежка ще не була протоптана і треба було нераз зносити навіть злісні кпини зі сторони мужчин. Жіноцтво однак не знеохочувалося і поступало вперед. З кожним роком зростало число членок. Зараз у 1911 році заходами "Жіночої Громади" умебльовано кімнати в новозбудованій бурсі св. Миколая для хлопців.
З вибухом Першої світової війни, коли прийшли москалі, діяльність припинилася, але відтак знову ожила. В 1918 р. українське жіноцтво було вже підготоване і віддало великі послуги молодій Українській Державі. Найбільше праці вкладено в опіку над раненими, а відтак у допомогу полоненим воякам УГА.
Коло 1925 р. "Жіночу Громаду" перетворено на Філію "Союзу Українок". Календар часопису для жінок, Жіночої Долі, за 1927 р. подає, що головою була Любов Грабовенська. Дальше головами були: Юлія Чайковська, Володимира Ріпецька, Марія Хрущ і Софія Хомінська. Остання очолювала Філію найдовше протягом 1930-их років, коли то осягнено повний розвиток організації жіноцтва Сокальщини. По селах розпочала Філія працю курсами.
Перший такий курс — крою і шиття, разом із культурним освідомлюванням — відбувся в Ульвівку 1926/27 р. Цей курс вела поручена Головним Виділом інструкторка Галя Ло-пушинська зі Львова, з допомогою місцевих студентів.
З того часу виростають по селах Кружки (гуртки) "Союзу Українок", як гриби по дощі. У звіті на Загальних Зборах Філії "СУ." в Сокалі у 1937 р. виявляється їх 48, значить, що вони є в кожному селі. Праця над культурним, господарським і санітарним освідомленням жіноцтва проводиться по Кружках жваво, при допомозі різнородних доповідей і курсів. Залежно від потреби й можливостей, відбуваються такі курси: крою і шиття, куховарства, вишивання, плетення, плекання дробу, вирощування, перетворювання і зберігання городини, гігієни особистої і харчів. Засвоєне знання дуже придалося під час Другої світової війни, коли тяжко було набути потрібні речі. Тоді прийшлося перешивати старий одяг, використовувати трикотарство і т.п.і/Українські жінки віддали великі послуги Українській Повстанській Армії в ділянці заготовлювання постачання. Напр. селянки збирали вовну, пряли і плели потрібні для вояків УПА речі, залежно від приділу: в одному селі ЗО светрів-безрукавок, в другому 60 пар шкарпеток, в третьому шалики і т.д
Великою неоціненною заслугою "Союзу Українок" було організування цілоденних дитячих садочків у літньому часі жнив. Матері, звільнені від кожночасних турбот про дітей, могли спокійно збирати врожай. Вони знали, що їхні діти не лише мають добру опіку, але й вивчають пісні, віршики, вільноручні вправи, чи граються на дозвіллі. На закінчення садочка ці діти звичайно охоче й відважно пописувалися на сцені. У 1930 р. було вже 25 садків. Філія переводить вишкільні ' курси провідниць тих садків, як і Кружків. Звільнені польською владою з Учительської Семінарії дівчата дістають працю хоч на час вакацій. Крім дитячих пописів, Кружки організують Свята Матері, концерти і / театральні вистави старших.
Від 1936 року Філія "СУ." має сталу інструкторку з фаховим вишколом, Наталію Буцманюк, надзвичайно енергійну і працьовиту. Протягом року вона відвідала 37 Кружків, зорганізувала 9 нових і 15 курсів, з яких куховарські провадила сама.
Загальні Збори Філії відбувалися в червні. Без уваги на невідкладну працю в городі і при сінокосах, жіноцтво прибувало численно. Селянки радо включалися в членство своєї організації та працювали з відданістю і гордістю. Передплачували й читали Жіночу Долю. Національна свідомість і організаційна виробленість постійно зростають. Жінки стають членами "Просвіти", "Сільського Господаря", кооператив. Беруть активну участь у праці тих товариств, забирають відважно голос на зборах і обороняються перед нахабністю поліції. На одному вічу селянка Михайловська з Городилович запитала посла Володимира Кохана, чи можна на закінчення заспівати "Ще не вмерла Україна". Хоча це було законно, але під час пацифікації, на очах відділу війська, ця мати дорослих синів за свою відвагу дістала 25 буків — на вічну ганьбу "християнській моцарствовій" Польщі.
Управа "Союзу Українок" провадила многогранну працю на місці і в повіті. Започаткувала в Сокалі дитячий садок, який взірцево вела Цеся Дибайло-Купчинська. Дальше садок провадили Сестри Служебниці. Щоб справники кооператив, приїжджаючи до Сокаля по товари, не мусіли ходити до шинків, у приміщенні Повітового Союзу Кооператив зорганізовано чайню, якою опікувалася, з рамени управи, Ярослава Шепарович, а провадила її Зеня Горбачевська. Заходами "СУ." влаштовуються також забави, головно маскаради. Величавий концерт у честь Лесі Українки відбувся виключно жіночими силами. Хором дириґувала студентка консерваторії Олена Карп'як. Скликуються наради, з'їзди, підготовляється молодих до праці. Студентки їдуть спершу на села з членками Виділу, прислуховуються, секретарюють, реферують деякі справи. Набравши досвіду та закінчивши 21 років, відбувають поїздки самостійно. По Кружках організуються бібліотеки, з яких жінки радо користають. Переводяться (мимо заборон) збірки на "Рідну Школу", "Просвіту", Інвалідів, жіночу пресу і т.п. Поширюється клич "Свій до свого", що виробляє солідарність і збільшує власний капітал.
Сокальська Філія тісно співпрацює зі сусідніми Філіями в Белзі, Угнові, Радехові і Камінці Струмиловій. Представниці тих Філій були на величавому численному "Дні Селянки" восени 1934 р. Прибули також пані з Головного Виділу у Львові з головою Міленою Рудницькою, яка була в гуцульському строю. Всі делеґатки були в народніх строях, а численна група з Угнова у своїх багатих міщанських. В "День Селянки", без уваги на обережність, не обійшлося без шикан поліції. Задержано жінок, які, співаючи, маршували чвірками (таке шикування було виключно для війська). Студентка Стефа Кашубинська засоромила поліцаїв, що вони вимагають від старших селянок знання подробиць приписів, і тоді жінок відпущено. Тут належить згадати вчительок-українок, які мусіли критися з працею в "СУ". Вони провадили Кружки, а записані були як домашні помічниці (Старгород).
Велику користь мала Філія із співпраці з Повітовим. Союзом Кооператив. Засідання Виділу відбувалися в чайні ПСК. Делеґатки на Загальні Збори Кружків їхали однією підводою разом із люстраторами кооператив. Справники кооператив полагоджували справи Кружків, напр. привозили подання на дозволи імпрез, забирали обіжники і т. п. Це було вигідно, бо Марія Хрущ (голова, секретарка, касирка в роках 1925-1939) і авторка статті (секретарка в 1937-1939 рр.) працювала у книговеденні ПСК, де й мала змогу помножувати обіжники, реферати і т.п. Надзвичайно допомагала також співпраця інструкторок ПСК. Оленка Олійник, наречена поета Ігоря Антонича, мала дар промовляти. Вона не приготовляла писаних рефератів, але відповідно до обставин, які заіснували, з місця — гарною мовою — висловлювала нові думки та подавала приклади й переконливі аргументи. Зате Ольга Харкава-Іванчук (Ярослава) навпаки, виголошувала добре обдумані й опрацьовані реферати, не жаліючи на їх підготовку ні труду, ні часу. Всім, які виїжджали на села, а особливо інструкторкам, належиться признання, бо їхня праця не була легка. Ревізори зі Львова твердили, що життєвий рівень Сокальщини був значно вищий, ніж в інших повітах, але все таки поїздки на села, та ще для жінок, були утяжливі. Одна з моїх поїздок зимного березневого дня до Бишева закінчилася запаленням олегочної.
Дуже корисною для "СУ." була також співпраця з Філією "Сільського Господаря", яку очолював емерит. директор народньої школи Пантелеймон Гнатюк. Жінки діставали вказівки, як краще плекати дріб, чи вирощувати городину. Восени в Сокалі відбувався показ кращих зборів. У 1938 р. такий показ закінчився виведенням весілля групою з Пархача. Коровай під час ділення піднесли директорам ПСК і головам повітових організацій. Тоді піднесли кусок короваю також мені зі словами: "Панночці, що так гарно вбралася, як ми". Серед публіки я була єдина в народньому строю.
Коли почалися покази народньої ноші, представниці Філії "СУ." беруть у них участь. У Львові були — голова Софія Хомінська і Стефа Кашубинська, в Радехові — Слава Сенів, у Камінці Струмиловій — Дозя Павлюк.
Останнім здобутком для добра повіту було вишколення іспитованих акушерок стараннями Філії на курсі Головного Виділу у Львові. Ці акушерки віддавали великі послуги по селах не тільки при породах, але також при нещасливих випадках, у потребі щоденних серій уколів і т.п. їхній вишкіл дав їм також можливість допомагати пораненим воякам УПА.
На кінець хочу подати прізвища видатних жінок Сокальщини, які мені запам'ятались: Романовська, Сенів, Долгун — зі Сокаля; Сироїд — з Нового Двора-Кристинопіль; Теодозія Сідь і Олена Мусій із Первятич; Анна Максимчук і Марія Федашко з Ульвівка; Михайлівська з Городилович; Пелагія Михальчук з Нисмич; Серафина Сильвестер, Вікента Кашуба, Єлисавета Сенюк — з Угринова.
В управі сокальської Філії перед вибухом Другої світової війни були: Софія Хомінська — голова, Марія Хрущ — касирка, Ірина Кашу-бинська — секретарка, Ольга Решетило — реф. культури, Ярослава Шепарович — завідуюча чайнею. Осипа Демчук, Софія Цап'як, Дозя Павлюк, Ґеня Козьолковська, Володимира Величко, Ліда Книш, Стефа Крохмалюк, Олена Лисько — члени. Допомагали в праці та влаштовуванні імпрез: Галя Караван, Мирослава Сенів, Галя Демчук, Ольга Долгун, Люба Байрак, Люба і Надя Котик, Ірина Медвідь, Рома Блащук, Ґена Тріска, Слава Свидницька, Анна Тимошик, Люба Малицька та інші.
На Загальному З'їзді "Союзу Українок" 1937 р. у Львові Головна Управа подала у звітах, що найкращою філією в краю є сокальська, яка найбільш активно провадила працю та зуміла зорганізувати 50 гуртків по селах і містечках. Крім цього на терені Сокальського повіту існувала Філія "Союзу Українок" у Белзі (судовий повіт), яка мала кільканадцять гуртків. Белзьку Філію очолювала Катря Мизюк. На жаль, тут не можемо подати інформацій про роботу цієї Філії із-за браку матеріялів.
Поданий жмуток даних про працю українського жіноцтва Сокальщини далеко не відтворює його динамічного розвитку і досягнень. Нехай ці рядки будуть признанням тим українським жінкам за їхню культурну духовну настанову, відчуття краси, стремління піднести життєвий рівень та відданість своїй Церкві і Народові.
Головна 
