Наближається 150 літній ювілей одного з найславетніших уродженців Галичини, відомого поета, письменника, економіста та публіциста Івана Яковича Франка. Багатогранною є творчість Каменяра. Усім відомі його казки, вірші, публіцистика, фахівці захоплюються його економічними творами. Як не дивно, але Франко-економіст досліджував теми так актуальні й для сьогодення: бідність на селі, трудова міграція, розвиток підприємництва. Зовсім несподівано автору вдалось віднайти опублікувати в газетах матеріали про Франка-будівельника, Франка – знавця кулінарії.
Цікавим, але мало відомим, є факт, що Каменяр написав про невеличке містечко Угнів Сокальського району. Хоча напевно угнівці, а до їх числа входить і автор, повинні пишатись цією увагою. У статті "Домашній промисел в Угнові" І. Франко привертає увагу до цікавої організації шевської справи у цьому містечку. Нагадаємо, що учнівські чоботи, т. з. "угнівці" тривалий час були унікальним взуттям, що мало успіх в околишніх селах. Адже вони мали не лише оригінальний викрій, але спеціальним чином виправлену шкіру, що надавали їм надзвичайної міцності, а тому були незамінні для роботи у лісі, на земляних роботах тощо.
Іван Франко, відсилаючись до звіту промислового інспектора у Галичині А. Навратила, зазначає, що в Угнові існувало об’єднання шевців-ремісників, що налічувало 137 учасників. Далі детально і послідовно описано технологію організації вичинки шкіри, наведено калькуляцію затрат та прибутків. Франкову увагу не оминула така характеристика місцевих ремісників: "…учнівські шевці працьовиті, ощадні, люблять порядок і чистоту".
Особливе місце у статті відведено функціонуванню своєрідної школи шевства, організованої місцевим народним вчителем Целевичем та ксьондзом Козакевичем. Наявність у школі не лише різного устаткування та обладнання, але й відносно дорогої як на ті часи швейної машинки фірми Гове, свідчить про серйозність намірів фундаторі. Зрештою посудіть самі: занятті в школі відбувалось двічі на тиждень і були платними. Школу відвідувало біля 60 учнів, віком 15-45 років. Єдиним способом оцінки навчання була якість самостійно зроблених чобіт.
Така доволі добра організація шевської справи та ремісничої школи отримала підтримку тогочасної влади, тому коштом скарбниці одного учнівського шевця було направлено на навчання в одну з кращих крайових гарбарень. Школа отримала субвенцію в сумі 300 злотих на рік а також куратора для організаційної допомоги.
Оскільки І. Франко не міг пропускати мимо очі усякі несправедливості, то він наприкінці статті зазначає, що староста у Раві Руській (Угнів тоді входив до складу Равського повіту) дещо неправильно оподатковує деяких угнівських шевців-рільників, позаяк вони займаються ремеслом як побічним домашнім промислом.
Ось така невеличка стаття, а скільки цікавої, та майже невідомої інформації. Дивно, але про цю публікацію І. Франка не згадано у офіційній історії містечка, напевно вона не відома широкому загалу. Це напевно завдання для роздумів угнівським вчителям та краєзнавцям.
Угнівці мають бути гордими, що про них написав, та ще добрими словами великий Каменяр. А з вдячності у ці перед ювілейні дні згадати його, прочитавши хоча б деякі твори. Зрештою це так цікаво і захоплююче, адже у творах І. Франка кожен віднайде для себе найприйнятніше: дитина – захоплюючі казки, юнаки і юнки – ліричні поезії, любителі почитати – цікаві оповідання та повісті, поважніші читачі – вдумливу публіцистику та наукові твори. Читаймо частіше Франка!
Головна 
