Славне своїм живучим культурно-національним рухом місто Сокаль, центр українського життя не тільки для самого повіту, але й доволі широкої округи суміжної Волині, не має ще своєї української моно¬графії. Дещо світла на історію його церков кинули принагідні нариси оо. В. Чернецького та Й. Мариновича, а те, що оповів нам про його історію поляк Сокальський у своїй монографії повіту, хоча й не без певної вартости, але ж занадто підлите патріотичним польським сосом, тенденційне. Поза тим, історично-археологічні та статистичні дані про наше місто, хоча й не надто вбогі, розкинуті по різних періодиках і книжках так, що зібрання їх в одну цілість не позбавлене поважних труднощів. А тим часом назріла вже пора монографічного опрацювання не тільки історії столиці нашого краю, але й її провінціяльних центрів. Наш програмовий "наступ на міста" не може вдатися без ближчого пізнання їхньої історії та виловлення з неї того, що, як здобуток нашої творчої й бойової енергії в минулому, могло б послужити виховуючим чинником для майбутнього.
Поки, одначе, Сокаль діждеться монографії, подиктованої українським серцем і написаної досвідченою українською рукою, хай її недостачу заспокоїть, хоча в часті, наш тимчасовий реферат.
Про якусь ближче означену людську оселю на місці сьогоднішнього Сокаля праісторія майже не говорить. А втім, вона мовчить не тільки в даному випадку. Археологічні нахідки на всьому просторі нашого краю це здебільша здобутки випадку, а не правильних розкопок і дослідів, і тому то наша праісторія, в усьому своєму цілому, має стільки прогалин, стільки питань полишає без відповіді. Ніхто дотепер не підіймався дослідження території Сокаля й околиці під кутом її доісторичної вартости і ми, маючи перед собою тих кілька мізерних нахідок в роді крем'яного долота й сокири, найдених разом з кістяком на місці нинішньої цегельні біля залізничного двірця, кістяного молотка з проверченим отвором на ручку, бронзової фібули римської форми й наушниці (може київського типу?) з трьома галками, та золотого перстеня з (грецькою?) ґемою, не всилі робити узагальнюючих висновків про життя й культуру території Сокаля в часах, необнятих писаною історією.
Можливо, що під землею дрімає ще цілий доісторичний архів, а може те, що найдено, це тільки сліди заблуканих в нашу околицю мандрівників. На всякий випадок, писана історія згадує наше місто доволі пізно. Не згадує Сокаля, ані більшої оселі на його місці, літопис Нестора, а вістка дослідника Шнайдера про первопочини міста, з уваги на недостачу документальних даних, здається нам доволі фантастичною. Цей то, зрештою заслужений, автор невиданого в цілості топографічного словника Галичини говорить, між іншим, таке:
"На лівому надбережжі Бугу, на так званих Огородах і Жабинах, лягла в часах заведення християнства на Україні первісна оселя Сокаля й Бабинця, звана Щебловом".
Правда, традиція, яка ставить первісний Сокаль на лівому березі Бугу, в околиці нинішнього залізничного двірця, могла б покриватися з випадковою нахідкою на цьому місці крем'яного знаряддя, але поки що це ще тільки припущення, а не стверджений наукою факт.
В княжих часах належала територія нашого міста до Белзького удільного князівства, що найдовше з усіх галицьких уділів задержав свою удільну суверенність і щойно в другій половині XV в. (1462 р.) був включений до земель польської корони. Першим з чужинецьких володарів над Белзчиною, після остаточного розпаду Галицько-Волинської держави, був шурин короля Ягайла — мазовецький князь Зимовит і щойно в одному з виданих тим князем актів, уперше в історії, згадується наш Сокаль. Сталося це 1411 р., коли то князь Зимовит, резидуючи в Сокалі, видав привілей для міста Буська. Треба припускати, що вже тоді Сокаль був замітним і, без сумніву, укріпленим городом.
Тринадцять літ згодом (1424 р.) видав той же князь Зимовит привілей про перенесення нашого міста з руського права на магдебурзьке і продав війтівство в ньому, разом з 4-ма ланами ґрунтів (коло 120 морґів), лазнею та половиною різницьких, пекарських і шевських яток, якомусь Миколі Шональсові, краківському міщанинові, за 150 гривень. З моментом, коли рід мазовецького князя вимер (1462), прилу¬чено Белзьке князівство до Польщі й перемінено на воєводство, в якому Сокаль з довколишніми селами означено як "сокальське ста¬роство".
Татарські напади, з яких перший, за польської влади, нотують хроніки під 1499 р., а чергові в 1502-3, 1509 і 1511 роках, не дають містові змоги розвинутися й зміцніти, тому польські королі раз-у-раз звільняють Сокаль від податків та інших державних тягарів.
З нагоди одного з таких королівських привілеїв (1506) довідує¬мося, м. ін., що місто мало щороку вибирати бурмістра, лавників і по двох "райців" — католиків і православних. В місті, в якому чужинець¬кий, напливовий елемент не міг закріпитися з остраху перед татарсь¬кою небезпекою, місцеве населення творило тоді переважну більшість, але в правах стояло воно далеко позаду чужинецьких зайдів.
День 2 серпня 1519 р. був епохальним в історії нашого міста. Тоді то зведено під Сокалем бій польсько-українських військ, на чолі яких стояли тоді гетьман М. Фірлєй і князь Константин Острозький, які одначе мусіли уступити перед перевагою татарви і, як говорить хроніст, "уїхали на сокальський замок, на кращий час себе для Речі Посполитої резервуючи".
Тоді старий Сокаль, знищений і спалений татарами, "до такої прийшов нужди, що зовсім ніхто не хотів у ньому мешкати". Це призвело тогочасного сокальського старосту Андрія Тенчинського (1524 р.) до перенесення оселі на інше місце.
Нове місто укріплено, але замок остався в румовищах поза його межами. В 1549 р. навідуються до Сокаля знову татари, які спалили місто разом з Бабинцем і палатою старости.
Люстрація сокальського староства з 1564-5 р. (Джерела, III, 218) так описує культурно-промисловий стан і національний склад нашого міста: "Сокаль, — читаємо там — містечко над Бугом лежаче, в ньому міщани зі своїх домів чиншу на замок не дають, ані з городів, бо пода¬ли справу, що їм це надано на оправу міста і тільки з поля дають чинш"
"Шевців там завсіди в повному числі є шістнадцять... пекарів, як котрого року, скільки їх зголоситься, на цей час є їх тридцять і сім... а крім цього інших пекарів, що не постійно хліб випікають, хіба на торг або на ярмарок... на той час шістнадцять... рибалок там же, що мають свобідну ловлю на ріці Бузі всякими сітями, яких на той час є двадцять і один, рибалок других, які вудками ловлять, там же є трьох; гончарів, що возять горшки на продаж до міста, таких на цей час є дев'ять; різників у Сокалі цехових нема, тільки такі, що зголосяться на замку їм можна в торгові дні продавати м'ясо на торзі... таких на той час є двадцять і три; а зачинають вони бити худобу від Великодня до м'ясо-пусту, в якім то часі є неділь сорок і п'ять, але що Русь, якої там є немало в Сокалі, постить крім великого посту в рік десять неділь, через те в той час для самих поляків мало б'ють худоби. Жидів на той час тільки на два доми".
З наведеної люстрації довідуємося, який промисел мав у Сокалі своїх представників та що перевага місцевого, українського населеним була тут очевидна, але... як це донині буває — зовсім не респектована.
Головна 
