Головна » 2008 » Серпень » 30 » Відображення епохи турецько-татарських набігів у леґендах і переказах Cокальщини.
Відображення епохи турецько-татарських набігів у леґендах і переказах Cокальщини.
13:18
Протягом багатьох століть страшним лихом для українських земель були спустошливі турецько-татарські набіги. Події цих далеких часів знайшли своє відображення у численних народніх переказах, які побутували на Сокальщині . Скупі рядки архівних документів, літописів і хронік найчастіше повідомляють лише рік чергового ворожого нападу і описують заподіяну ним шкоду. Використовуючи леґенди і перекази, ми можемо значно повніше реконструювати цю минулу епоху. Проте безжальний час встиг знищити чимало цих дорогоцінних перлин народньої творчости . Лише незначна частина леґенд і переказів була записана і частково опублікована, а в наш час серед місцевого населення побутує тільки невелика їх кількість.
У середньовіччі турецько-татарські набіги були настільки частими, що вороги робили їх добре второваними дорогами. У селі Перемислів був записаний переказ про Чорний шлях, яким татарські орди систематично робили набіги на наші землі. Беручи початок від Перекопу, він, тягнучись майже через всю Україну, проходив на Сокальщині через Сокаль, Боратин , Себечів , Перемислів і дальше йшов на територію сучасної Польщі. [1>>]
Інший переказ розповідає, що татари, щоб не збитись з дороги під час повернення додому, насипали коло шляху могили, які й сьогодні височіють біля Жвирки , Цеблова , дві біля Перемислова й одна коло Осердова , який є на території РП. [2>>]
Напади турецько-татарських орд найчастіше бували несподівані. Страшним смерчем налітали ці орди на мирні міста і села. Щоб не бути захопленими ворогами зненацька, населення виставляло вартових.
Переказ із с. Цеблова розповідає, що в лісі на корчунку є могила на якій в давнину стояли вартові і були стовпи, обв'язані соломою і облиті смолою. Якщо вартовий побачив пожежі чи татарів , негайно запалював стовпи, попереджаючи таким способом про небезпеку. [3>>] У попередньому переказі про цю могилу вже згадувалось, відносячи її до могил, висипаних для позначення Чорного шляху. Коли у кінці ХХ-ЧЧ століття був записаний цей переказ, то біля Цеблова вже викорчовували ліс, а тепер його слідів зовсім немає.
Старі перекази про Спасів оповідають, що в давні часи поселення було розташоване на схід від сучасного Спасова і називалося Рогалин . Біля Чорного палю стояв на чатах вартовий, який сповіщав селян про наближення ординців. Тоді по шляху в напрямку Чорного палю поселенці Рогалина непоміченими добиралися до лісу, у якому спасалися від татарського нападу, але село татари спалили. Згодом на ознаменування цієї події поселення назвали Спасів [4>>].
Місцеве населення намагалось найрізноманітнішими способами переховатись від ворогів. Під містом Угновом довгий час були значні підземні ходи; перекази розповідають, що в них переховувалося населення під час татарських набігів. [5>>]. Переказ, записаний у с. Хлівчани , говорить, що люди втікали в ліси і там переховувались від ворогів. З собою вони брали все необхідне з господарства і звичайно домашніх тварин. Для худоби в лісах будували хліви, від чого село дістало назву Хлівчани [6>>].
Переказ, записаний в с. Ниновичі (суч. Дружелюбівка ), розповідає, що в давнину його жителі переховувались від татар у навколишніх лісах і в ставі, сліди якого ще було видно в кінці XIX ст. [7>>]. Можливо, що в ставі люди переховувались під водою, дихаючи через очеретину так, як це було поширено по всій Україні. Іноді таких людей видавали чайки, які, побачивши щось незвичайне під водою, кружляли над ними. Ще в кінці минулого століття в с. Жужіль люди не любили чайок, називаючи їх "татарськими птахами" [8>>]. Напевно така назва закріпилась за ними в часи турецько-татарських набігів.
Дуже цікава леґенда була записана в селі Шмиткові . Татари багато разів палили село, а чимало людей забирали в неволю. Декому вдавалось переховуватись в очеретах, які були давніше там, де зараз простягнувся луг. Серед людей був знахар, який передбачив, що незабаром село буде оборонене биками і близнюками і тоді воно вже не зазнає ніякого нещастя. Незабаром віщування збулося, дівчина народила двох синів, а корова привела двох бичків. Коли хлопці підросли, то оборали биками село навколо і воно ніколи з того часу не знало пожежі [9>>].
Багато переказів розповідає про знищені під час турецько-татарських набігів населені пункти Сокальщини. Про село Сілець переказ розповідає, що давніше воно було містом, називалось Сільцем Золотим і розміщувалось на полях Копані, Четвертка , Марківщина і Пісочне. Місто спалили турки, відродитися воно вже ніколи не змогло, а розігнане населення заснувало село Сілець на іншому місці [10>>].
Переказ про село Старгород розповідає, що дуже давно тут було місто, але його цілковито зруйнували татари. Вцілілі люди, які переховувались по лісах, знову почали сходитись і будувати хати. Але відроджене поселення ніколи вже не змогло перетворитись у місто, а назавжди залишилося селом [11>>].
Переказ, записаний у с. Себечеві , розповідає, що на полі Свята гора була церква і навколо неї село, яке знищили татари [12>>]. Про с. Городиловичі переказ розповідає, що воно раніше розміщувалось на місці званому "Кругляком". Коли його спалили татари, то люди відбудували село на іншому місці на "городах", від чого й походить його назва Городиловичі [13>>]. Переказ, записаний у селі Волсвині , розповідає, що в частині цього села-монастирі повинен був бути у давнину монастир ОО.Василіян , який зруйнували татари [14>>] . Але не тільки про нещастя, заподіяні турецько-татарськими ордами розповідають леґенди і перекази, в них також відображена і завзята боротьба нашого народу проти іноземних зайд. Один з переказів розповідає, що на місці села Реклинця колись була дуже запекла битва з татарами. Інший переказ говорить, що в околицях цього села є поле "Рубань", на якому відбулась велика битва з татарами, від чого й походить його назва [15>>].
Біля села Себечева колись знаходилась могила, у якій за переказом мав бути похований турецький султан, що загинув під час облоги Белза . Можливо, що під час одного з багаточисленних турецькотатарських нападів на місто загинув ворожий воєначальник, якого в переказі народ прирівняв до султана [16>>].
Про село Хоробрів переказ розповідає, що раніше воно розташовувалось ближче до Боянич , там де зараз поле Наропів . Його жителі хоробро відбились від татар і тому село назвали Хоробрів , від слова "хоробрий" [17>>].
Цікавою є ще одна група переказів, які розповідають, що жителів деяких міст і сіл навколишнє населення називало татарами [18>>]. Так, у 20-30-их роках був поширений переказ, що жителі села Боратина в давнину були татарами. Жителів Угнова також давніше називали татарами [19>>]. Важко однозначно дати цьому пояснення. Напевно у бурхливі часи турецько-татарських набігів якась частина ворожих воїнів потрапляла в полон і їх згодом розселювали по різних місцевостях. Можливе й інше пояснення. Тут добровільно поселилися групи татар, які з тих чи інших причин покинули свою батьківщину. Перебуваючи у чужорідному для себе оточенні, вони досить швидко зливались із місцевим населенням.
Нечисленні леґенди і перекази, що збереглися до наших днів, змальовують яскраву картину важкого становища і боротьби місцевого населення в часи турецько-татарських набігів. У наш час важко або й зовсім неможливо перевірити достовірність наведених леґенд і переказів. Напевно з плином часу одні їх деталі забувались, інші перекручувались і не виключено, що появились і видумані фраґменти . Але, незважаючи на це, закарбований у народній пам'яті відгомін цих далеких подій значно доповнює скупі рядки письмових документів.
Головна 
