Головна » 2008 » Серпень » 30 » Архітектурні пам'ятки Сокаля першої половини XVII століття.
Архітектурні пам'ятки Сокаля першої половини XVII століття.
13:08
У першій половині XVII ст. Сокаль був середнім містом Белзького воєводства, чисельність населення якого вагалася між двома і трьома тисячами осіб. Перша письмова згадка про нього належить до 1377 року [1] , коли ще місто розташовувалося не на правому березі річки Західний Буг (як тепер), а на лівому. Проте часті турецько-татарські набіги і спричинені ними руйнування змусили міщан шукати більш придатне місце для проживання. Раніше в історіографії панувала думка, що Сокаль перенісся на правий берег внаслідок зруйнування міста татарами 1519 року і за дозволом, виданим старостою А.Тенчинським від 1524 р [2] . Але дослідник А.Янечек, опираючись на неопубліковані архівні матеріали, прийшов до висновку, що міщани почали переселятися на правий берег ще перед 1517 р. [3]
На новому місці Сокаль було наново добре укріплено. Місто оточували рови, з'єднані з Бугом, і високі вали, увінчані дерев'яними стінами з баштами. До наших днів збереглись лише фрагменти валів. Замок залишився на досить значній відстані з північної сторони від міських укріплень і мало зміцнював обороноздатність Сокаля. Протягом першої половини І7 ст. його значення неухильно зменшувалося. Коли в 1648 р. до Сокаля прийшли козацькі війська, то місцева шляхта переховувалась не в замку, а в бернардинському кляшторі. Напевно, в цей час він уже був непридатним до оборони. Тому й не знаємо жодного випадку, коли б під час Хмельниччини його використовували як фортецю. У кінці 19 ст. на місці замку стояла цегельня і лише залишки його фундаментів, які виднілись у деяких місцях, дозволяли судити, що він займав досить велику площу.
У першій половині 17 ст. у Сокалі майже всі будівлі були дерев'яними. Із цегли чи каменю тільки починали мурувати перші культові храми. З першої половини 17 ст. до наших днів у Сокалі збереглися лише три архітектурні пам'ятки: комплекс кляштору бернардинів, єврейська синагога і церква св.Миколая. Коли у довідковій і краєзнавчій літературі час будівництва кляштору бернардинів вказується, в основному, правильно, то синагоги і церкви св. Миколая - приблизно і часто помилково. Церкву св. Миколая датують 15 ст. і 16 ст., а про синагогу або зовсім не згадують, або відносять до 16-17 ст.
У межах міських укріплень містилась церква св. Миколая і синагога, а монастир бернардинів стояв на лівому березі ріки і був окремою укріпленою фортецею. Церква св. Миколая розташувалась у західній частині міста. Відома її дерев'яна попередниця, яка ще в 1472 р. стояла у лівобережному Сокалі. [4] Після перенесення міста на правий берег, приблизно у другій половині 20-х рр. 16 ст. міщани побудували однойменну дерев'яну церкву. У ній в 1594 р. відбулася нарада православних єпископів у справі вироблення умов укладення унії.
У 1630 р. страшна пожежа знищила майже все місто, тоді "церкви дві, тобто святого Миколи і Пречистої, до ґрунту з одягом і всіма церковними речами згоріли, також і дзвони, з яких бачили сплавленої бронзи штуку і лише один цілий дзвін.” [5] Якби тоді церква св. Миколая була збудована з каменю і цегли, то про неї у документі було б сказано, як про міський костьол, у якого "...тільки стіни цілі, а всередині все... згоріло.” [6] Після цієї пожежі на місці деревинної церкви побудували нову з каменю і цегли, яка у 1639 р. згадується вже як діюча. [7] Але її будівництво ще не було завершене, позаяк біля стін у 1640 р. стояли риштування, а для дальших будівельних робіт міщани приготували 60 тис.цеглин. [8] Напевно, церква була повністю збудована за кілька років до Хмельниччини. Дослідники відносять її до унікальних пам'ятників української культури епохи Ренесансу. [9] Одночасно вони знаходять у ній сліди афонських впливів. [10]
Ймовірно, церква св.Миколая сильно потерпіла у 1648 р, під час придушення вересневого селянсько-міщанського повстання. Тоді, за свідченням очевидця, Сокаль запустів, у ньому все було сплюндровано і всіх людей винищено. [11] У кінці минулого століття В.Чернецький знайшов над церковними хорами добре вбережений напис, який говорив, що церкву відреставровано у 1694 р. [12] Напевно, це було зроблено до сторічного ювілею наради православних єпископів. М.Голубець знайшов візитацію, датовану 1731 р., в якій сказано: "Сама церква мурована, з давніх-давен не була крита зверху, але тільки засклеплена, тепер одначе покрівлею і банею високо украшена. [13] Отже, бароккове завершення вона отримала тільки у першій третині 18 ст.
Біля церкви св.Миколая до 1821 р. стояла дерев'яна церква Пречистої Діви Марії. Навколо них до кінця 18 ст. був цвинтар, про існування якого у кінці 19 ст. свідчили сліди позападалих гробів. [14] На грані 19 і 20 ст. до південної сторони церкви св. Миколая було прибудовано каплицю. [15] Значної шкоди будівлі завдала друга світова війна. У повоєнний період деякий час у ній розміщувався склади. 1971-1977 рр. церкву відреставрували, тоді ж було відновлено північне приміщення біля апсиди по аналогії з південним, але, разом з тим, необгрунтовано розібрано каплицю коло притвора. [16] 4 листопада 1977 р. у ній відкрито Сокальський історико-краєзнавчий музей. [17] У І989р. церкву передали православній громаді міста Сокаля. Під час ремонтних робіт, проведених у 1990-1991 рр., було змінено форму бані і вдвічі збільшеної приміщення з північної сторони, що викликало протест громадськості [18] . Тоді ж виявили засипаний старою цеглою підземний перехід шириною один метр, який йшов від вівтаря до річки Західний Буг. Під час вибирання зараженої грибками землі всередині церкви було знайдено останки дорослої людини і дитини та залишки труни. [19]
У східній частині Сокаля поблизу міських стін розміщувалась єврейська синагога. Документи фіксують появу євреїв у місті на початку 16 ст. [20] Але у самому Сокалі їм дозволялося проживати лише у двох будинках. [21] Проте євреї різними способами обходили цю заборону і вже в 1629 р. проживали у 18 будинках. [22] М.Горн висунув припущення, що спочатку у Сокалі, ймовірно, в 16 ст. була збудована дерев'яна синагога, яка згоріла у 1637 р. під час міської пожежі. На її місці між 1687 і 1648 рр, була збудована нова, але вже із цегли, яка збереглась до наших днів. [23] У кінці минулого століття краєзнавець В.Чернецький знайшов у сокальському міському архіві угоду, укладену в 1609 р. між міщанами і євреями. Один з її пунктів дозволяв збудувати у місті синагогу. [24] Отже, дерев'яна попередниця сучасної синагоги могла бути збудована не раніше, ніж на межі першого і другого десятиліть 17 ст. Сокальська синагога, збудована із цегли, має форму чотирикутника і вважається будовою оборонного типу. [25] Вона перестала діяти в роки другої світової війни, у повоєнний час зазнала значних руйнувань і використовувалась як склад, тепер перебуває у занедбаному стані.
На лівому березі Західного Бугу, на значній відстані від міських укріплень розташований кляштор бернардинів із костьолом Богородиці. До Сокаля бернардинів запросили у 1599 р. Їм було видано місце для будівництва монастиря, а князь Ян Остророг пожертвував для нього 5 тис.зл. Король Сигізмунд III затвердив це спеціальним привілеєм, датованим 4 травня 1600 р. [26] Сокальський староста Гієронім Язловецький 21 березня 1603 р. надав бернардинам земельну ділянку для видобування глини на виробництво цегли, дозволив збудувати цегельню, піч і будинок для стрихаржа (цегляра). 14 травня 1603 р. король спеціальний привілеєм закріпив за ченцями набуту ними нерухомість і дозвіл на організацію виробництва цегли. [27]
Урочисте закладення кляштору відбулось 2 липня 1604 р. [28] Через те, що будівництво велось на болотяних ґрунтах, воно тривало п'ятнадцять років. Аби заложити міцні фундаменти, викопали глибокі рови, у які густо позабивали вільхові палі. На дно сипали вугілля і ставили горщики з товченим шлаком, пересипаючи їх негашеним вапном і заливаючи рослинним маслом (олією). [29] Урочисте відкриття і посвячення кляштору відбулось 14 квітня 1619 р. [30]
Виконав ескізи і керував будівництвом бернардинського монастиря у Сокалі чернець Бернард Авелідес (помер 23.04.1617), який був литовцем за походженням. Йому приписують будівництво костьолів бернардинів і кларисок у Львові. [31]
Кляштор був сильно укріпленою фортецею, яку протягом 17 ст. ніхто не зміг здобути. Він був оточений водами річки Ради і двома рядами оборонних стін з чотирма кутовими баштами. До кляштору вело двоє в'їздних воріт - східні і південні. Перші завалились у 1838 р. [32] , а другі були розібрані у повоєнний час.
Костьол Богородиці збудований із цегли, трьохнефний, чотирьохстовповий з трансептом, увінчаний високим двосхилим дахом. У північно-східному куті, між подовженим хором з абсидою і нефом, підноситься у височину квадратна у плані двохярусна башта. Її верхній восьмигранний ярус увінчаний барокковим куполом. [33] З двох боків до костьолу прибудовані дві каплиці: з лівого - св.Анни, з правого - Чудотворної Богородиці. Вони надають йому форму хреста. [34]
Із північної сторони до костьолу прилягають келії, які були збудовані одночасно з ним. Вони цегляні, двоповерхові, коридорної системи і утворюють разом з костьолом прямокутний внутрішній двір. Два виступаючі кути келій - північно-західний і північно-східний - мають форму замкових бастіонів. [35]
Під костьолом раніше була велика крипта, в яку вели два входи, закриті мармуровими плитами. Вона служила усипальницею не тільки для бернардинів, котрі мали свою окрему гробницю, але й для світських осіб, в основному, навколишньої польської шляхти. З 1604 по 1770 р. тут була похована велика кількість людей, імена яких зафіксувала кляшторна хроніка. Першим, у 1604 р., сюди перевезли померлого у Луцьку єпископа Холмського, а пізніше - Луцького Станіслава Гомолінського. Наступним, у 161З р. тут спочив белзький староста Ян Бояніцький. [36]
Бернардинський кляштор славився чудотворною іконою Богородиці, коронація якої в 1724 р. була четвертою в історії Речі Посполитої. З нею пов'язана сфальсифікована ченцями легенда про те, що в 1655 р. Богдан Хмельницький, не змігши зі своїм військом здобути штурмом кляштор, попросив монахів, щоб ті впустили його в костьол. Гетьман нібито бажав помолитись перед чудотворним образом, але, насправді, хотів вивідати таким підступним способом чисельність оборонців і їх озброєння. Коли перед ним відслонили завісу, то з ікони Богородиці на нього вдарило таке сильне світлого він осліп. Лише після чистосердечного каяття Б.Хмельницький через п’ять годин прозрів. Для підтвердження автентичності своєї розповіді монахи сфальсифікували два листи гетьмана до гвардильяна кляштора. [37]
Бернардинський монастир не дійшов до наших днів у своєму первісному вигляді, він зазнав перебудов і руйнувань. У 1732 р. було підвищено висоту стін для збільшення його обороноздатності. [38] Через шістнадцять років на вежі костьолу встановлено годинник, виготовлений майстром Я.Чернявським. Після загибелі цього годинника в полум’ї пожежі, новий, виготовлений Л.Ганущаком, був встановлений у 1857 р. [39]
Страшна катастрофа спіткала кляштор 25 травня 1843 р. Через необережне поводження з вогнем тоді спалахнула пожежа, яка знищила майже всю внутрішні обстановку костьолу разом із чудотворною Іконою Богородиці. У полум’ї загинуло багато старовинних мистецьких пам’яток, стародруків і рукописів» Кляштор було повністю відреставровано лише через п’ять років і наново посвячено 7 вересня 1848 р. Через десять років, під час бурі 6 березня 1858 р. блискавка двічі вдарила в костьол, викликавши пожежу, яку ченці змогли погасити власними силами. Нове нещастя спіткало кляштор 28 травня 1870 р. коли через необережність конюха згоріли костьол разом з вежею і дах келій. Відбудував бернардинський монастир архітектор А.Кун. Дах костьолу покрили у 1872 р. оцинкованого бляхою, а каплиці - мідною. Розписи стін зробив краківський художник Ф.Нєдзвєдський. [40]
Найбільших руйнувань зазнав кляштор у XX ст. Сильно постраждав він під час першої світової війни, особливо у 1915 р. Протягом 20-х років його відбудували, деяких змін зазнала вежа, особливо її верхня частина. [41]
На першому етапі другої світової війни, коли внаслідок поділу Польщі кордон проліг по річці Західний Буг і кляштор опинився на німецькій території, костьольну вежу використовували як спостережний пункт при підготовці до нападу на Радянський Союз. [42] У 1944-1951 рр. бернардинський монастир також перебував у прикордонній смузі, але вже на території Польщі.
[1] Zibr. Dokumentow Malopolskich.-Wroclaw-Krakow, 1969. Cz.4. S. 192-293.
[2] Чернецький В.Літописні матеріали до історії міста Сокаля від його заснування до 1890 року.-Львів,1891. C.9.
Голубець М. 3 історії міста Сокаля.-Львів, І929.-С.7; Вашків І. Карби сто-літь//Вперед. -Сокаль, 1986. №21.-С.З.
[3] Janeczek A. Osadnictwo podzanicza polsko-ruskiego.- Wroclaw, 1991.- S.227.
[4] Janeczek A. Osadnictwo podzanicza polsko-ruskiego.- Wroclaw, 1991.- S.212.
[5] ЦДІА у Львові.-Ф.І.-Оп.1.-Спр.215,-Арк.485.
[6] ЦДІА у Львові.-Ф.І.-Оп.1.-Спр.215,-Арк.485.
[7] Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах.-М., 1953.-Т.1.-С.334.
[8] Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах.-М., 1953.-Т.1.-С.334.
[9] Памятники градостроительства и архитектуры украинской ССР.- К., 1985.-Т.3.-С.204.
[10] Історія української культури.-Нью-Йорк, 1990.-С.500.
[11] Документы об освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг,-К. 1965. С.125.
[12] Чернецький В. Звістки о старинній церкві св.отця Николая в Сокалі.-Львів, 1894. -С.16.
[13] Голубець М. Вказ.пр.-С.25.
[14] Чернецький В. Звістки о старинній церкві св.отця Николая в Сокалі.-Львів, 1894. -С.11.
[15] Маринович Й. .Коротка історія церкви в Сокалі.-Жовква.1910.-С.19.
[16] Памятники градостроительства и архитектуры украинской ССР.- К., 1985.-Т.3.-С.203-204.
[17] Галич З. Відкрито музей в Сокалі //Вперед.-Сокаль,1977,-№133.-С.4
[18] Батюк М. Знущання над храмом //Голос з-над Бугу.-Сокаль, 1990.-№9.-С.1.
[19] Джугало Й. Труна, знайдена в церкві //Голос з-над Бугу.-Сокаль. 1991.- №73-74.-С.2.
[20] Horn M. Zydzy na Rusi Czezwonej w XVI i pierwszej polowe XVII.- Warczawa, 1975.- S. 287.
[21] ЦДІА у Львові.-Ф.1.-Оп.1.-Спр.199.-Арк. 1070.
[22] Horn M. Zydzy na Rusi Czezwonej w XVI i pierwszej polowe XVII.- Warczawa, 1975.- S. 47.
[23] Horn M. Zydzy na Rusi Czezwonej w XVI i pierwszej polowe XVII.- Warczawa, 1975.- S. 124, 155.
[24] Чернецький В.Літописні матеріали до історії міста Сокаля від його заснування до 1890 року.-Львів,1891. C.18-19.
[25] Овсійчук В.А. Українське мистецтво другої половини 16-першої половини 17 ст.- К., 1985. -С.47-48.
[26] Sokal 1600. Zygmunt Tvzeci potwerdza zalozenie i nadanie konwenty oo. Bernardynow Sokali.- Lwow, 1857.- №31, 32, 34, 36, 38.- S. 130-158.
[31] Colichowski N.Przed nowa epoha, Materyalu do historyi oo. Bernardynow w Bisce.- Krakow, 1899.- S.287.
[32] Zachariewie J.Wycieczka w powiat Sokalski.- Lwow, 1892.-T.1.-S. 137.
[33] Памятники градостроительства и архитектуры украинской ССР.- К., 1985.-Т.3.-С.203.
[34] Schnander A. Encyklopedya do krajoznawstwa Galicyi.- Lwow, 1873.- T.2.- S.154.
[35] Памятники градостроительства и архитектуры украинской ССР.- К., 1985.-Т.3.-С.203.
[36] Zrodlo lask Boskich za pzsyczyna Najsw. Maryi Panny w obraze Sokalkim.- Lwow, 1862.- S XXI-XXX.
[37] Orlowski I. Mocna straz Korony Polskiey.- Lwow. 1724; Ruszezynsk M.Historyja miasta Sokala w Galiegi // Lwowianin,- Lwow, 1842.- Zesz XI.- S. 329-331; Sokalski B. Op. cit.- S.320-321.; Чернецький В.Літописні матеріали до історії міста Сокаля від його заснування до 1890 року.-Львів,1891. C.22-25; Голійчук Ф. Хмельницький і сокальські бернардини // ЗНТШ.-Львівб 1906.- Т.71.-С.-161-163; Голубець М. Вказ.пр.-С.29-31; Крип’якевич І. Підробні документи Богдана Хмельницького //Науково-інформаційний бюлетень архівного управління УРСР.-К.- 1960.-№3.-С.7-8; Документи Богдана Хмельницького.-К., 1961.-С.636-637.
[38] Zachariewiez J. Op.cit.- S.137.
[39] Scheider A. op.cit.- S.154; Памятники градостроительства и архитектуры украинской ССР.- К., 1985.-Т.3.-С.203.
[40] Sokalski B. Op.cit.- S.321-326.
[41] Памятники градостроительства и архитектуры украинской ССР.- К., 1985.-Т.3.-С.203.
[42] Стефанишин Є. Українська чудотворна ікона Божої Матері в Ченстохові // Надбужанщина. - Нью-Йорк - Париж-Сідней-Торонто, 1989. - Т.2.- С.63.
Головна 
