П`ятниця
29.03.2024, 12:03
..........
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Розділи новин
Про мережу Карітас [0]
Сокаль і Сокальщина [31]

Міні-чат
200

Головна » 2008 » Вересень » 2 » Народне мистецтво Сокальщини,
Народне мистецтво Сокальщини,
22:36
Місто Сокаль розташоване в північно-західній частині Львівської области. З півдня Сокальського району простягається низина з долинами рік Солокії, Рати і Бугу. Вона сполучається з низинами Жовківського району, які є її продовженням. Північна частина району підвищена. Тут проходить вижолоблений дощовими водами та струмками земний вал, на хребті якого розкинулись стенятинські та скомороські ліси.

Сокальщина, це колись княжа земля, яка має багате історичне минуле. Вперше про слов'янське плем'я бужан, яке осіло на лівому березі Бугу, згадується в літописі Нестора (1056—1136 рр.). В тих місцях проходив так званий „чорний шлях", по якому, залишаючи після себе руїни і згарища, набігали зі сходу орди кочовиків.

Протягом своєї історії Сокальщина, як і вся Західна Україна, зазнала великих руйнувань, а її населення — важкого соціяльного і національного гніту. Однак, незважаючи на те, народ свято зберігав і розвивав свої культурні традиції, виявляючи в художній творчості мрії і сподівання на краще майбутнє.

Збережені у Національному музеї у Львові (НМЛ) зразки народного мистецтва Сокальщини походять з кінця XIX і початку XX століть. В ті часи в сільський побут вже починають проникати промислово-фабричні вироби. Вони щораз більше витискають народну самодіяльність; домашні художні промисли залишилися переважно серед біднішого населення, його вироби, які відзначаються ориґінальністю, відображають своєрідний характер мистецтва Побужжя і стали предметом вивчення наукових працівників.

Художні твори майстрів Сокальщини органічно зв'язані з життям народу і мають багато рис, які відрізняють їх від інших зразків народного мистецтва. Переважно це прикраси, зроблені з різного матеріялу. Вони відзначаються багатою творчою уявою, самобутньою технікою.

Декоративні здібності народних майстрів найбільше проявляються в прикрасах одягу, житла. Для прикрашування хат на Сокальщині ткали килимці, основою в них були конопляні, а в утку — шерстяні нитки. Візерунки килимів утворені з широких і вузьких різнокольорових смужок, викладених в дрібні квадрати та прямокутники. Гама кольорів невелика, найчастіше зустрічаються червоний, зелений, жовтий, білий тони.

Виробництвом килимів славилися місто Сокаль, села Гатовичі, Городиловичі, Жабче, Стенятин, Бишів, Комарів та інші.

Вдалою композицією і колоритом відзначаються килими майстра Петра Мандюка з села Сушно. Мандюк — ткач з діда-прадіда, в своїх композиціях на килимах застосовував вироблені здавна декоративні прийоми. Ольга Коротко і Ганна Ройко з села Комарів також продовжували давні ткацькі традиції. Килими їх роботи відзначаються високою майстерністю.

Різні вироби мають своєрідні прикраси. Смугастим орнаментом прикрашували настільники, рушники, рядна — „ряднини". Останні виготовлялись з конопляного полотна, оздоблювались червоними смужками, іноді прошивалися коричневими або синіми нитками. Такими ряднами покривали постелі, вози, вживали їх і для прикриття від дощу.

Багато саморобних тканин виготовляли для одягу. Обов'язковою частиною жіночого і чоловічого одягу були пояси. Жіночі пояси — „крайки", шириною в 5—6 см — вироблялись на домашніх верстатиках; прикрашувались вони смугастим орнаментом. Виробництвом найкращих крайок славилися Пархач, Прусинів, Боб'ятин, Глухів та інші села. Звідси пояси розходилися далеко по околицях Побужжя.

Вироби згаданих сіл досить широко представлені в збірках НМЛ. Вони відзначаються вдалим добором кольорів. Сплетені тороки крайок часто закінчуються китицями.

Чоловіки носили пояси поверх верхньою одягу — опанчі, сукмани, кожуха. Пояси були однобарвні, виткані з червоної або синьої жички — грубої вовни, широкі (до 20 см) і настільки довгі, що ними оперізувалися три-чотири рази довкола талії. В окремих місцевостях, як наприклад, Червоноград (Кристинопіль) пояси фарбували в синій колір, а майстрів, які займалися цим виробництвом, називали „синярами".

Дуже поширеним способом прикрашування тканин було вибивання. Вибійки — „мальованки", характерні нескладним орнаментом, їх виготовляли з льняного або конопляного полотна; візерунки на ньому вибивались в один колір. Орнамент вирізували на дошці, потім його покривали тонким шаром олійної, спеціяльно приготовленої фарби і відтискали на полотні.

Виготовленням мальованок займалися мандрівні малярі—вибійники, які переходили від села до села. З мальованок в основному шили жіночі спідниці та чоловічі штани. В деяких селах — Бишів, Угринів — всі жінки носили спідниці-мальованки як щоденний одяг; в Боб'ятині — тільки старші, а у Вербіжі в мальованки одягалися лише бідняки. Смужки тут укладаються дрібними поздовжніми рядами, скомпоновані вони з крапок, квадратиків, кривульок. Низ спідниці завершує „басманка" — широка смуга зовсім іншого орнаменту. Скісно укладені на чорному фоні галузки смеречки творятьхрорми трикутників, що повторюються по всій довжині.

Своєрідність і багатство вміло скомпонованого рослинного орнаменту найкраще проявляються у вишивках Сокальщини. Рослинні і геометричні орнаменти поєднані в них у безлічі варіянтів, внаслідок чого створена велика кількість найбільш різновидних, багатих візерунків. Вишивками на Сокальщині прикрашують жіночі і чоловічі сорочки, верхній одяг, хустки, рушники та інші побутові речі. Вишивання дуже поширене, займаються ним у всіх селах і містечках Побужжя.

У НМЛ зберігається жіноча сорочка, вишита у 1906 році Ганною Томашівською з села Бишева. Зроблена з льняного полотна, з широким відкладним коміром, який зв'язується червоною гарасівкою (вовняною стрічкою), сорочка Томашівської є типовим зразком сокальської вишивки, її орнаменту і способу розміщення.

Орнамент сорочки однокольоровий, викладений чорною ниткою, хрестиковим швом і стебнівкою. Комір вишитий довкола вузьким візерунком, який в'ється по кривулі. Закінчення творить два ряди стебнівки.

Багато прикрашений рукав. Вишивка на ньому поєднана з уставкою-мереживом, зробленим у вигляді прозорої кривульки. Прикраса складається ніби з двох частин квітчастого мотиву і укладається відповідно на уставці і частині рукава. Більші квіти, чергуючись з дрібними китичками, проходять пасмом по всій ширині рукава. Вони становлять одну композиційну цілість. Вишитий на уставці орнамент має трохи інший характер. Він виразніший, переважають в ньому мотиви великих листків.

Вздовж рукава розміщені три візерунки: два ближче до уставки, а один — на невеликому відступі від манжета — „дудів".

Чим ближче до низу візерунки звужуються і композиційно легшають. Перший зверху являє собою пишну китицю з квіток-волошок, маку та буйного пшеничного колосся на легко хвилястій гілці. Нижчий скомпонований з пуп'янків і листочків. Він ніби доповнення попереднього.

Ближче до зап'ястя на рукаві кинута вузька смужка з дрібного листя і ягідок. Відокремлену частину становить зап'ястя, вишите квітками і викінчене обвідкою з клинців, кривуль і стебнівки.

На прикрашення рукава спрямована вся творча думка. Вишивки на ньому викладені серією горизонтальних візерунчастих смужок, віддалених одна від одної гладкими полями білого фону різної ширини. В такому поєднанні малюнок правильно і красиво заповнює площу: оздоба сорочки творить одну завершену цілість. В цьому своєрідність мистецького таланту вишивальниці Томашівської.

На Сокальщині багато вишивальниць здобуло славу прекрасних талановитих майстрів. В селі Ільковичі були відомі своїми роботами Марія Ковалько і Марія Маковська, в селі Довжнів — Марія Піндюк, Параска Пінковська, Ксеня Костюк, в Стенятині — Катерина Шамбровська та Параска Яценюк. Їхні прегарні вишивки експонувалися на виставці „Показ льону, конопель і вовни", влаштованій в 1934 році в Сокалі. Згодом славилися вишивальниці і ткалі Ганна Седолус з села Ромош, Емілія Ворона з Комарова, Марія Олійник та Катерина Дяків з Тетевчиць, Катерина Баран з села Сушно.

Верхній одяг — опанча, волошка, сукмана, сіряк, кожух та інше прикра¬шувались кольоровою аплікацією, нашивками, вишиванням. Найбільш декоративними були волошка і сукмана, пошиті з доморобного сукна. Вовняне прядиво ткали на верстатах, не збиваючи густо. Потім тканину віддавали до млинів на фолюші. Там її збивали під струменем води, і вона ставала туга і густа.

В прикрашуванні одягу художній ефект полягає в доборі контрастних кольорів. На сірому, чорному, білому фоні виступають сині, червоні або чорні прикраси. Пошита з сірого сукна волошка переважно прикрашується на вилогах і манжетах тонким синім сукном та нашивками з кольорової жички. Сукмани з чорного чи білого сукна оздоблені яскравими червоними вилогами на чорному фоні, або обшиті тонкими чорними обвідками, звичайно з оксамиту на білому. Найбільш поширеним був сіряк з вовняним утком. Грубі конопляні нитки „портина" закладались як основа, а уток робився з нефарбованої вовни, що в цілому давало брунатносірий матеріял. Виробом портини займались головним чином в селах Боб'ятин, Бишів, Ільковичі, Стенятин, Глухів, Городиловичі та інших.

Особливо люблять народні майстри поєднувати біле з чорним. Зразком такого поєднання є жіночий кабатик, пошитий з доморобного сукна і прикрашений чорним оксамитом та стебнівкою (стор. 137). Контраст білого з чорним виразно виступає на зимових кожухах. На їх набіло виправленій шкірі укладаються великі темні плями та нашивки темнокольорової жички. Виробництво кожухів як домашній промисел було поширене переважно в містечках, а також в селах Войславичі, Жабче та інших.

З верхнього одягу на особливу увагу заслуговує полотняна гунька-опанча, пошита з портини-„кожушини", тобто грубої конопляної тканини. Вилоги, манжети та кишені полотнянки прикрашені аплікацією з темно-синього сукна, яка хороше контрастує з білосірим тоном. Кидаються в око скромні делікатні вишивки. Комір обшитий навколо червоною та синьою жичкою, а поверх сукняних манжетів вишита кривулька. Перед прикрашений орнаментом з шести вертикально розміщених квадратиків з перехрестям та чотирма зірками в кутах. Від кишень, закриваючи шов на опліччі, тягнеться вигнутою лінією вишивана смужка, яка звужується і закінчується китицею. Зроблена вона галузковим швом. Поясний шов плечей покритий темною вишивкою. На середині розміщені три напіврозетки. З бічних розеток вниз спускаються дві смужки, які закінчуються китицями. Ґудзики і петлі зроблені з кольорового вовняного шнура.

Орнамент в тканинах і вишивках Сокальщини має своєрідні стильові особливості; деякі з них представлені на стор. 140. В тканинах він характерний ритмічним смугастим укладом елементів, який творить цікавий місцевий варіянт. Вишивані геометричні прикраси часто побудовані на скісному квадраті. Вони мають народні назви „калиточка", „клинки в клинках" і інші. У вишивках є також і геометризовані рослинні форми, як „сосонка", „ягідка" і інші. При поєднанні геометричних елементів з рослинними — перші розміщені в середині малюнку, а другі — з боків. В рослинних візерунках переважає місцева флора, квіти та листя троянди, лілеї, різновидні ягідки тощо.

Рослинні орнаменти відзначаються особливою легкістю композиції і малюнку. Характерним для більшости вишивок давнього походження (кінець XIX ст.) є чорний колір, який на білому фоні льняного доморобного полотна викликає приємне враження. Згодом (в XX ст.) спостерігається сполучення кольорів: чорного з червоним і золотисто-жовтим, а в 1930-х роках у вишивках уже переважає багатоколірність (7—10 різних кольорів). В цілому добір кольорів у вишивках народних майстрів Сокальського району вказує на їх високо розвинений естетичний смак та розуміння краси. Сокальські вишивки виконані переважно хрестиками на числених нитках полотна, а також мереживом, стебнівкою, рідше плоским гаптом.

Простотою форм і високим художнім розписом відзначаються керамічні вироби абораторі — посуд, кахлі, іграшки. На особливу увагу заслуговують вироби народного майстра Василя Шостопальця з Сокаля (1836—1879). В них багата творча уява, вміла техніка гравірування, добре розуміння матеріялу. Майстер захоплюється рослинними мотивами в поєднанні з геометричними і тваринними. Композиційне розміщення малюнку відповідає конструктивним основам виробу. Орнамент підкреслює архітектонічні частини посуду — вичеревок, шию. Фон виробів білий, розпис зроблений у легких жовтих, зелених і коричневих тонах.

Ось наприклад, один з його виробів—банка видовженої форми. На вичеревку — рослинний мотив—велика гілка з трьома квітами і листям соняшника. Вузька шийка банки прикрашена вертикальними рисочками. Від шийки до вичеревка іде тасьмове, злегка заокруглене вухо. Колорит ясний — жовто-білий. Мотив — блідожовті квіти і яснозелене листя на коричневій гілці. Рисочки на шийці коричневі.

Друга банка стрункіша. На всю її довжину викладена велика багатолистна розетка — „повна рожа”. З боків розміщені два птахи. Гравіровані малюнки розписані блідозеленою, жовтою та коричневою фарбами.

Народний майстер Василь Шостопалець прославився також як скульптор-керамік. Він виробляв фігурний посуд, пляшки у вигляді людських фігур, яким звичайно надавав сатиричного виразу.

Велике застосування в побуті мали кахлі Шостопальця. Вони прикрашені, як і посуд, квітами, птахами, розетками великих форм в поєднанні блідо-зеленого, жовтого та коричневого кольорів на ясному тлі.

Сокальщина була значним керамічним центром Львівщини. Тут, крім В. Шостопальця, працювало багато інших майстрів. В Потеличі та Любичі в минулому столітті було організоване виробництво фаянсу.

Як і інші види народного мистецтва, керамічні розписи привертають увагу скромністю прикрас та лаконічністю виразу. Кілька основних мотивів, гравірованих контуром — птахи, розетки, квіти — повторюються в різних композиціях показаних на стор. 141.

На особливу увагу заслуговують писанки абораторі, які завдяки специфічним рисам розпису, творять окрему ділянку в мистецтві західних облас¬тей України. Вони відзначаються своєрідними стильовими особливостями, дуже багатим та різнорідним орнаментом, оригінальною композицією, колоритом, способом розпису. На писанках абораторі можна прослідкувати, як змінювався народний орнамент протягом кількох десятків років.

В давніших писанках, приблизно 1880—1890 років, орнамент був дрібний, з кривими слимакуватими лініями, розписаний контуром. Колорит його темний, спокійний, фон — темнокоричневий або чорний. Мотиви новіших орнаментів, початку XX століття, переважно рослинні, форми розпису більші, кольорові площини головним чином жовті і червоні на чорному тлі. Колорит писанок з часом багатішає. Рослинний орнамент ускладнюється, створюючи дуже вибагливі композиції.

Типовим представником такого розпису є народний майстер Ірина Білянська з села Городиловичі. Вона справжній реформатор у цій справі. Спираючись на старі традиції, Білянська дає незліченну кількість різнорідних композицій, вживаючи власних, цілком оригінальних технічних і художніх засобів. Пише вона площинами, рідко звертається до контурного розпису, застосовує багатокольоровість з відтінками одного тону, чого не зустрічається в писанках майстрів інших околиць.

Білянська творчо експериментує, удосконалює технічні прийоми для надання нового ефекту своїй композиції. Наприклад, щоб одержати окремі різнокольорові площини, вона послаблює насиченість кольору, або знищує його, занурюючи писанку в кислоту.

Характерним зразком творчості І. Білянської є орнамент писанки, в якому кілька галузок квітів в’яжуться тут в прекрасне ціле. Ширші квіткові мотиви поєднуються з дрібнішими дуже вміло, легко і дають повну композиційну завершеність. Побудові малюнку відповідає багатство тонів, — легких, ніжних, в різних відтінках, пластично виділених вдалим розміщенням темних і ясних площин. Білянська — неперевершений майстер у розміщенні фарб, розумінні сполуки кольорів та створенні прекрасної гармонії відтінків. Її писанки свідчать про винятковий талант.

Розквіт творчості Білянської припав на 1930-ті роки. В цей час у неї радо вчилися робити писанки дівчата не тільки свого, а й сусідніх сіл. Здібніші писанчарки — Надія Михайловська з села Городиловичі, Ганна Костюк, Ольга Кондратюк з Хороброва та інші створили цікаві оригінальні розписи. Вони користувались зразками творів І. Білянської, її художніми і технічними засобами, проте ні одна з них не перевершила її в художньому розв’язанні композиції, в тонкості добору тонів, використанні техніки малюнку.

Характер сокальських писанок типовий для північного округу Львівської области, де вона межує з Волинню. Проте писанки Сокальського округу мають свої особливі ознаки. В давніших писанках, XIX століття, дрібні елементи прикрас за своїм виглядом нагадують побутові речі — „вітрячки”, „граблі”, „павучки” та інші. Зроблені вони контурним малюнком, розміщені симетрично по лініях розводу, як це зображено на стор. 144.

В досить багаті форми розвинулись характерні для Сокальського округу рослинні розписи писанок: „смеречки”, „листочки”, „ягідки”, „квітки” та інші, які дуже поширені в 1930-х роках (див. Там же). Щодалі розпис їх стає ориґїнальнішим. Площа заповнена міцно пов’язаним малюнком, який часто починається з однієї вихідної точки. Зникає контурність, з’являються живописні ознаки. Мотиви виконані плямами. Кольорова гама дуже багата, має безліч різних тонів.

Зразки мистецтва Сокальщини, зібрані в НМЛ, свідчать про високу художню майстерність народних митців. Вони цікаві особливими композиціями своїх мотивів, колоритом, способом застосування прикрас. Виняткова стриманість, скромність і легкість виконання надають художнім виробам Сокальщини особливої принади.

Побужани любили своє мистецтво і традиційно плекали його багато десятків літ. В 1930-х роках в Сокалі був заснований музей „Сокальщина”, де зберігалися кращі твори народного мистецтва — вишивки, тканини, кераміка, писанки тощо.

Музей „Сокальщина” відіграв значну роль у популяризації народного мистецтва, розвитку художнього та естетичного смаку. Вироби митців Побужжя і раніше привертали увагу мистецтвознавців (з XIX по XX століття), були предметом дослідження та публікації. Однак це мало випадковий характер. В наші часи для цього відкриваються величезні можливості. У львівських музеях зібрані численні збірки народного мистецтва.

Творчість майстрів Сокальщини є окремою віткою в багатому і різновидному народному мистецтві західних земель України. Міцні традиції, оригінальність художнього вислову ставлять вироби Побужжя в ряд найцінніших культурних надбань українського народу.

   











Категорія: Сокаль і Сокальщина | Переглядів: 1034 | Додав: karitas | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу

Календар новин
«  Вересень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Пошук

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright MyCorp © 2024