Головна » 2008 » Серпень » 30 » Бернардинський монастир і його леґенди. Сокальські костели.
Бернардинський монастир і його леґенди. Сокальські костели.
13:06
Хроніка сокальського монастиря Бернардинів починається доволі характеристично. Щоб перебороти вплив традиції про українське по¬ходження головної атракції монастиря, якого була його чудотворна ікона Богородиці, починається вона з леґенди про цю ікону.
За словами тієї леґенди, жив за часів короля Ягайла литвин Яків Венжик, що, охрестившися, почав малювати ікони. Втративши очі, відбув він прощу до чудотворної ікони Богородиці в Ченстохові, де про¬видів і з дяки за ласку, рішив вималювати ченстоховську Богородицю. Не можучи відразу намалювати ікони, тричі їздив до Ченстохови, а коли вернувся з третьої прощі, застав свою, ледве підмальовану, ікону готовою. Признав це чудом і помістив ікону в стародавньому сокальському костелі. Мало це статися в 1400 році, коли історія ще мовчить про наше місто.
Як би там не було, то закладений 1599 р. монастир сокальських Бернардинів прийшов у посідання ікони. В 1619 році, сто літ по татарсь¬кому розгромі й перенесенні міста на правий берег, відбулося святкове посвячення бернардинського костела.
Найзамітнішою з подій, яку монастирська хроніка занотувала, було перебування в Сокалі Хмельницького. Хроніка датує це 1655 роком, хоча правдоподібніше мало це місце в 1648 р. і, очевидно, не в тому освітленні, яке подає хроніка, що пише:
"Хмельницький, зайнявши дня 9 листопада опущене місто Сокаль, наступав завзято на укріплений монастир, де шукала захисту довко¬лишня шляхта з жінками і майном. Невеличка горстка оборонців хоробро опиралася величезним силам напасників, але коли в нових наступах козацтво почало вдиратися на мури й обложені засумніва¬лися в успішність дальшої оборони, з'явилася на воздухах Найвища Опікунка монастиря і вірного її люду в ясній шаті, кинула страх на козацтво і освободила Господнє прибіжище. Хмельницький відступив від монастиря і розложився табором під лісом Валявкою; відсіля він почав слати листи до монастиря, бажаючи здобути його підступом; хотячи дізнатися про силу залоги, попросив, щоб йому можна було помолитися до чудотворної ікони. Позискавши дозвіл, вибрався зі своїм слугою Василем Прокоповичем до монастиря, де впущений, бачучи мало людей, почав укладати зараз злочинні пляни. Але зустріла його негайна кара; бо коли він станув перед вівтарем Богородиці й коли відслонено перед ним чудотворну ікону, поражений незвичайним блиском і ясністю, осліп. П'ять годин тривала сліпота козацького геть¬мана, після чого, внаслідок гарячих мольб ченців і народу, та свого власного каяття, прозрів. За цю ласку дарував гетьман для монастиря срібну чашу наповнену дукатами й відступив з-під Сокаля, йдучи на Львів, відкіля написав до ігумена монастиря лист з подякою".
Є історичні легенди, які опановують нашу історичну свідомість своєю незбагнутою красою. Але є леґенди, від яких відгонить політич¬ною тенденцією і брехнею. До них належить і бернардинська легенда про Хмельницького.
Про те, що Хмельницький, привітаний українським Сокалем хлібом і сіллю, не мав потреби, а ще менше — часу, здобувати бернардинсь¬кий монастир, знаємо з історії. Не виключене, однак, що гетьман — з вродженої набожности — міг відвідати чудотворну ікону, українська традиція якої була йому відома; міг теж зложити їй у дарі чашу з дука¬тами, але щоб цей великий вождь понижувався до такого мізерного підступу в відношенні до такого мізерного стратегічного об'єкту, щоб аж сам ходив на звіди і щоб врешті українська Богородиця осліпила українського гетьмана, за здоров'я якого мали б гаряче молитися ті, що мали всі дані ненавидіти його всіма фібрами душі, це, при всій своїй наївності, хитро закроєна політично-історична небилиця. На жаль, вона протягом цілих століть була моральною зброєю, вістря якої було звер¬нене проти нас і, як таку, ми її тут наводимо.
Велика пожежа монастиря в 1843 р. потягла за собою, крім загаль¬ного знищення, і втрату чудотворної ікони, що так довго була притя¬гальною силою для цієї "кресової" станиці польщини на нашій землі. Збереглися з пожежі: вежа з годинником роботи Івана Черневського із Жовкви (з 1748 р.), дзвіниця та ризниця. В 1848 р. закінчено відбудову монастиря, при чому в головному вівтарі костела вміщено копію давньої ікони Богородиці. Але ще одна пожежа, в 1870 р., знищила монастир так, що пізніша обнова відібрала йому весь його старовинний характер. З оборонних мурів монастиря осталися тільки дві башти й останки нині вже перебудованих мурів.
Старий парафіяльний костел стояв над Бугом на місці, де тепер стоїть костелик св. Івана Предтечі (з 1882 р.). В 1772 р. він погорів, після чого 1784 р. перемінено його на парафіяльний костел скасованих Бриґідок. Останній, обновлений після пожежі 1870 р., нічим незамітний. Цікавіші тут старі оборонні мури з мальовничими баштами.
Із збережених у костелі пам'ятників цікава є золочена чаша італійської роботи XVII в. Про старовину латинської парафії в Сокалі переконує нас записка у міських актах Львова, згідно з якою львівський золотар Авґустин виконав у 1477 р. монстранцію для костела в Сокалі.
Головна 
