П`ятниця
29.03.2024, 15:20
..........
Вітаю Вас Гость | RSS
Головна Реєстрація Вхід
Меню сайту

Розділи новин
Про мережу Карітас [0]
Сокаль і Сокальщина [31]

Міні-чат
200

Головна » 2008 » Вересень » 1 » Національне відродження Сокальщини в 20-их роках
Національне відродження Сокальщини в 20-их роках
19:44
Сокальщина стала однією з найбільш національно свідомих і зорганізованих околиць нашої батьківщини щойно на кільканадцять літ перед другою світовою війною. До того часу її села були засмічені москвофільськими "обществами ім. Михаїла Качковського", а вину за такий стан треба приписати священикам "староруської орієнтації". Молодші, національно свідомі священики виповіли війну тій орієнтації, але добитись повної перемоги було досить тяжко. Орієнтація на Москву була так закорінена в деяких селах, що втрималась до тридцятих років нашого століття. В прикордонних селах Сокальщини ще в 1928 чи 1930 р. на виборах до варшавського сейму деякі виборці голосували за москвофілів.

Щойно з організуванням по селах читалень "Просвіти" і при наполегливій праці священиків і студентів, національна свідомість пробивалася в народні маси. Але, щоб ширити цю свідомість, студенти мусіли перше самі її набути. І тут поважну ролю відіграла школа.
Сокаль, як на свій розмір, мав досить багато шкіл. Була там державна гімназія і чоловічий семінар, що містилися у гарних репрезентативних будинках, побудованих саме для тієї цілі на коротко перед першою світовою війною. Крім того, Сокаль мав ще й жіночий учительський семінар, торговельну школу і дві семиклясівки.

Хоча наука в тих школах відбувалася польською мовою і вони мали завдання виховувати молодь на польських патріотів, то зерна національної свідомости падали теж у душі українських студентів, бо ті матеріяли, на яких польські вчителі будували національну свідомість польської молоді, ми розуміли на свій лад. Під батьківщиною ми розуміли Україну. Триста грецьких героїв, що згинули в Термопілях, ми порівнювали з нашими героями з-під Крут і вірили, що ще за нашого життя будемо могти — на грецький взір — написати на їхній могилі: "Мандрівнику! Перекажи українцям, що ми тут полягли, послушуні їхнім наказам".

В сокальських школах вчили теж учителі українці: Еліїв, Сойка, Банах, Гудим, Йонак, Вітошинський, Сокіл, Бутринський, Литвин, Стражник і катехити — о. Олійник, о. Грицик та о. Лехицький. Всі вони старалися, в міру можливостей, спричинитися до піднесення національної свідомости нашої молоді. На окрему згадку заслуговують такі педагоги: о. Лехицький, який ніколи не забував на лекції релігії пригадати нам наші обов'язки супроти свого народу; проф. Гудим, який щороку ставив із нашими бурсаками "Гостину св. о. Миколая", а в жіночому семінарі провадив дівочий хор і прегарно співав з ним у церкві під час шкільних богослужень; проф. Іван Литвин, який вклав найбільше праці в піднесення національної свідомости сокальської шкільної молоді. Він провадив надобов'язкові курси української мови й літератури. Дуже ґрунтовно переробляв з нами твори Шевченка і Франка, а зокрема поеми патріотичного змісту.

Вплив на формування національної свідомости серед студіюючої молоді мали теж студентські товариства. Зокрема важливу ролю відіграли тут Літературний Гурток і Пласт.
Душею Літературного Гуртка (чи, як тоді ми казали: Кружка) в гімназії був Микита Думка, старший студент, що вже відбув військову службу і брав участь у наших визвольних змаганнях. За його старанням у гуртку щонеділі відбувалися доповіді на цікаві теми, з дискусією. Таким чином активні учасники цих доповідей привчалися до прилюдних виступів. На перше місце поміж ними вибивався Богдан Блащук.

Пласт у Сокалі сягає своїми початками 1919 р.[*>>] Пригадую, що тоді частину гімназійного будинку займало українське військо. На одному боці шкільного подвір'я вишколювалися українські вояки, а на другому — ми, юнаки, відбували свої пластові сходини. На жаль, ті перші кроки сокальського Пласту тривали коротко. Під тиском польської армії Галлєра українська армія мусіла відступити на схід і ми опинилися під польською владою. Тоді Пласт пішов на якийсь час у підпілля. Десь коло 1921 року ми добилися дозволу на продовжування праці в Пласті і вийшли з ним на поверхню. Молодь із запалом вступала в пластові ряди і незабаром у члени Пласту вписалося біля 80% шкільного юнацтва.

Ми з правила відбували сходини на відкритому місці, за містом, найчастіше в ліску "Валявці". Маршували зі співом на військовий лад, бо кожний з нас пам'ятав ще перемарш українських військ і це нам імпонувало. В лісі ми "наступали на ворога" або "засідалися", щоб його знищити, як він буде на нас наступати. Там, на вільномуповітрі.мипере-водили спортові гри і змагання, а свою діяльність порівнювали з діяльністю польських скавтів і все старалися їх перевищити. Це збільшувало наше почуття самопошани і закріплювало національну Свідомість. Молодь, любила Пласт, бо провадила його сама. Ніхто зі старших не включався у пластову діяльність, а юнаки виконували свої обов'язки дуже сумлінно, щоб ніхто не міг сказати, що вони ще замолоді до самостійного ведення своєї організації.

Очолювали сокальський Пласт по черзі: Іван Тріска, Юрій Савчук, Петро Саноцький і Василь Максимець. Дуже активними в пластунстві були: Володимир Стефанишин, Михайло Небожук, Мирон Винників, Євген Гриньків, Ярослав Білинський і Софрон Коліда. В учительських семінарах вибивались у Пласті Олекса Гнатюк і панна Войтків. Дуже віддано опікувалася жіночим Пластом у Сокалі Володимира Ріпецька, дружина д-ра Олександра Ріпецького, довголітнього голови сокальсь-кої філії "Просвіти". Із сокальського Пласту вийшло кількох відданих нашій громаді патріотів, як: Іван Климів-Леґенда, Омелян Плешкевич, Юліян Пелех і інші.

Чималу ролю в піднесенні національної свідомости відігравали теж громадські товариства й організації. В Сокалі була філія "Сільського Господаря", філія "Просвіти" та Повітовий Союз Кооператив. їх уря--довці виїздили на села з рефератами, організували нові клітини своїх товариств і організацій та помагали їм ставати на ноги.

В 1926 р. філія "Просвіти" організувала на більшу скалю Свято І. Франка. Взяли в ньому участь тисячі людей. Поведено тоді величавий похід від церкви св. Петра і Павла, через забузький міст, на "Оболоння" і там переведено програму. її відкрив палкою промовою адвокат д-р О. Марітчак, розпочинаючи словами Франка "Не пора". Під час походу народ співав стрілецькі пісні. Після закінчення свята понеслась над Бугом з тисячних грудей грімка мелодія нашого національного гимну. Напрям діяльности тодішній філії "Просвіти" надавали адвокати д-р Богдан Чайковський, брати д-р Олександер і д-р Степан Ріпецькі і тодішній урядовець філії Микита Звадюк.

На терені самого Сокаля звертала тоді на себе увагу дуже жива діяльність місцевої Читальні "Просвіти" і "Бесіди". То був час, коли ми бойкотували польський університет. Багато студентів (абсольвентів середніх шкіл) жили тоді вдома; вони включилися в місцеву культурно-громадську роботу і дали цілу низку вистав. Знаменито відіграли тоді, м.ін., комедію "Бабський бунт". У підготовці вистав вибивалися брати Осип і Олександер Хмари. Осип ("Юзько") Хмара був дуже добрим диригентом і знаменито підготовляв музичні частини постановок.

У виставах брали участь брати Банахи, Каравани, Демчуки, Микола Бобровський, Петро Стефанишин, Звадюк, Занько, Павлюк, сестри Бережницькі, Марія Лехицька та інші. Подати прізвища всіх тих, що розбурхали тоді культурно-громадське життя і його значно оживили, доволі тяжко, бо від того часу минуло понад 50 років. Може інші доповнять.

Великий вплив на піднесення національної свідомости мали теж політичні діячі Сокальщини, а між ними дуже багато праці віддав нашій громаді Володимир Кохан, посол до варшавського сейму. Значна частина їх згинула з рук наїзників. Нехай згадка про них буде квіткою від нас на їхні могили.

Категорія: Сокаль і Сокальщина | Переглядів: 841 | Додав: karitas | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу

Календар новин
«  Вересень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Пошук

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright MyCorp © 2024